На Соборному майдані біля Успенського собору стоїть бронзова фігура Івана Мазепи. Кілька зупинок громадським транспортом — і вже вулиця його імені, далі вулиці Пилипа Орлика й Данила Апостола. Для частини полтавців це просто адреси в платіжках і на табличках під’їздів.

За цими назвами стоїть конкретна посада. Гетьмани України керували козацьким військом і, з 1648 року, державою, яку в документах називали Військом Запорозьким, а згодом Гетьманщиною. Полтава входила до цієї території як центр окремого полку.

За 116 років, від обрання Богдана Хмельницького 1648-го Гетьманство було скасовано указом від 21 листопада 1764 року, на Лівобережжі й Правобережжі змінювалися різні носії булави. Нижче — добірка фактів, рішень і місцевих слідів, потрібних, щоб читати полтавські вулиці й музейні зали без плутанини.

Хто управляв Українською козацькою державою?

Слово «гетьман» походить від німецького Hauptmann — начальник, командир. У Речі Посполитій так називали вищих воєначальників. На Запорозькій Січі й у реєстровому козацтві XVI–XVII століть гетьманом обирали ватажка війська на раді.

Після 1648 року посада змінила зміст. Гетьман став главою держави: командував армією, видавав універсали, призначав полковників, вів переговори із сусідами, тримав суд і скарбницю. Ознаками влади були булава й бунчук. Столиці змінювалися: Чигирин, Батурин, Глухів.

Коротко. До 1648 року гетьман — передусім військовий керівник козацтва. Після Хмельниччини — виборний глава козацької держави з цивільними й дипломатичними повноваженнями.

Енциклопедія історії України описує Гетьманщину як територію, на яку з середини XVII століття до 1764 року поширювалася влада гетьманського уряду. До цього простору входили, серед інших міст, Гадяч, Ромни, Кременчук і Полтава. Після «Вічного миру» 1686 року назва закріпилася переважно за Лівобережжям із Києвом.

Полтавський полк створили 1648 року. За Зборівським договором 1649-го в ньому нараховували 19 сотень і 2970 реєстрових козаків. Полк був одночасно військом і адміністрацією: сотні заміняли повіти, полковник — місцеву владу.

Які гетьмани залишили найглибший слід у політиці?

Повний список носіїв булави залежить від того, чи рахувати правобережних і наказних. Часто називають близько 17 імен за 1648–1764 роки. Для полтавського контексту важливіші не всі імена підряд, а рішення, які змінили устрій земель, де пізніше постало сучасне місто.

Богдан Хмельницький гетьманував у 1648–1657 роках. Зборівський договір 1649-го визнав козацьку автономію. Переяславська рада і статті 1654 року поставили державу під протекторат Московського царства — крок, наслідки якого визначали політику наступників. Йому приписують формулу про Кодак: «Що рука людська зробить, те й зруйнувати може».

Іван Мазепа тримав булаву з 25 липня 1687 по 1709 роки 1708-го уклав союз зі шведським королем Карлом XII, щоб вийти з московського протекторату. 27 червня 1709 року (8 липня за новим стилем) під Полтавою шведсько-козацьке військо зазнало поразки. У вірші, який традиційно пов’язують із Мазепою, є рядки: «През незгоду всі пропали, самі себе звоювали».

Максим Кривоніс і Іван Богун не були обраними гетьманами всієї держави, але без них картина влади Хмельниччини неповна. Кривоніс — лисянський полковник, у 1648 році наказний гетьман над кількома полками, учасник Корсунської та Пилявецької битв; помер під Замостям восени 1648-го від чуми. Богун — кальницький (вінницький) полковник; після полону Хмельницького під Берестечком 1651 року козаки обрали його наказним гетьманом, і він вивів військо з оточення.

Важливо. Кривоноса і Богуна часто ставлять в один ряд із гетьманами в шкільних переказах. За посадою вони були полковниками й тимчасовими наказними командирами. Булаву всієї Гетьманщини тримали інші люди.

Джерела: Енциклопедія історії України (Інститут історії України НАН України), біографічні статті про Хмельницького, Мазепу, Кривоноса і Богуна; дані про Полтавський полк — за реєстром 1649 року.

Яким чином гетьман відрізнявся від королів та панів?

Король Речі Посполитої й пізніше імператор отримували владу спадково або через династичну угоду. Гетьмана обирала козацька рада. На практиці вибір часто готувала старшина, а з другої половини XVII століття його ще й затверджував московський цар.

Влада гетьмана трималася на козацькому реєстрі й полках, а не на шляхетському землеволодінні європейського зразка. Полковник відповідав і за військо, і за податки, і за суд на своїй території. Селянин і міщанин не обирали гетьмана нарівні з козаком: політичне право було прив’язане до козацького стану.

Хмельницький намагався передати булаву синові Юрію — крок до спадковості. Старшина це зірвала. Кирило Розумовський у 1760-х просив закріпити посаду в своєму роді; саме ця ініціатива стала приводом для скасування інституту.

Приклад. Король міг правити десятиліттями без військової ради. Гетьман без підтримки полковників втрачав булаву за місяці: так було з Юрієм Хмельницьким і з низкою правобережних урядників доби Руїни.

Чому гетьманська влада згасла?

Після смерті Хмельницького 1657 року держава розкололася на Лівобережжя й Правобережжя. Період боротьби старшинських груп і сусідніх держав називають Руїною. Кожен берег мав своїх гетьманів, інколи одночасно.

Московський уряд поступово звужував автономію статтями при кожному новому обранні. У 1722–1727 і 1734–1750 роках гетьмана взагалі не обирали: керували Малоросійська колегія та Правління гетьманського уряду. Останнім гетьманом Лівобережжя став Кирило Розумовський (1750–1764).

Число 116 років рахується просто: 1764 мінус 1648. У цей відрізок входять роки без гетьмана й роки подвійної влади. Якщо відкинути періоди колегій, фактичне правління коротше. Дату 10 листопада 1764-го змінює лише календарний стиль запису указу, не сам факт скасування.

1765 року полковий устрій прибрали на Слобожанщині. Запорозьку Січ зруйнували 1775-го. Того ж року ліквідували Полтавський полк: його землі увійшли до Полтавського повіту Новоросійської губернії. Правобережжя після поділів Речі Посполитої кінця XVIII століття також опинилося під імперською адміністрацією; західноукраїнські землі поза колишньою Гетьманщиною відійшли до Австрії.

Титул гетьмана ненадовго повернувся 1918 року, коли Павло Скоропадський очолив Українську Державу — від 29 квітня до 14 грудня. Це вже інша державна конструкція, не продовження полкового устрою XVII–XVIII століть.

Як полтавці вшановують пам’ять про гетьманів?

У місті немає окремого «пантеону всіх гетьманів». Назви обирали точково, переважно під час перейменувань 2016 року за рішеннями місцевої влади. Вулиця Івана Мазепи — колишня Калініна, одна з довгих міських магістралей. Вулиця Пилипа Орлика йде від Соборного майдану до Монастирської: раніше Дворянська, потім Паризької Комуни. Є вулиці Данила Апостола, Гетьмана Сагайдачного, Гетьманська; у громаді збережена й вулиця Богдана Хмельницького.

Пам’ятник Мазепі відкрили 7 травня 2016 року на Соборному майдані. Висота скульптури — 3,20 м, вага бронзи — 2,5 тонни. Автори — скульптор Микола Білик і архітектор Віктор Шевченко. Місце обране не випадково: собор історично пов’язують із фундацією гетьмана.

Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви» на вулиці Шведська Могила, 32, тримає зали про Мазепу, Північну війну й козацькі однострої. У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського з 2019 року діє козацька зала про XIV–XVII століття: зброя, люльки, монети, уламки чайки з Котелевщини. Там само показують дзвін Кизи-Кермен, відлитий із трофейних гармат Полтавського полку 1695 року.

Окремої вулиці Кривоноса чи Богуна в центральній топоніміці міста немає. Місцевий акцент падає на Мазепу — через битву 1709 року — і на полковий устрій, який 127 років визначав, хто в Полтаві збирав податок і виставляв сотню в похід.

Що це означає для мешканців. Табличка «вулиця Івана Мазепи» — не декорація. Це адреса в реєстрах, у квитанціях і в рішеннях міськради про перейменування 2016 року. Розуміння, хто був гетьманом, а хто полковником, допомагає не плутати експозицію на Шведській Могилі з побутовою назвою сусідньої вулиці й відрізняти козацький полк XVII століття від пізнішої імперської губернії.

Що робити далі

Якщо потрібно звірити адресу після перейменування — перевірити назву в переліку рішень Полтавської міської ради та розпоряджень 2016–2024 років. На це зазвичай вистачає одного робочого дня без витрат.

Якщо дитина готує шкільний проєкт — почати з козацької зали краєзнавчого музею й заповідника «Поле Полтавської битви». Квиток і екскурсія коштують у межах звичайного музейного тарифу; точну ціну варто уточнити в касі на день візиту.

Якщо цікавить саме полковий устрій — шукати не «всіх гетьманів підряд», а матеріали про Полтавський полк 1648–1775 років і полковника Мартина Пушкаря. Це ближче до локальної історії, ніж біографії правобережних урядників.

Списки гетьманів у підручниках розходяться: одні включають наказних і емігрантів на кшталт Пилипа Орлика, інші — лише тих, кого затвердили на Лівобережжі. Для побутового користування достатньо пам’ятати рамку 1648–1764 і те, що Полтава була полковим містом, а не гетьманською столицею.