Під запитом «денис поліщук» ховаються кілька різних людей з різними біографіями, містами й публічними історіями. Найчастіше в українському пошуку сходяться київський громадський активіст і офіцер запасу Денис Валерійович Поліщук (нар. 14 червня 1990) та полтавський депутат і керівник КП «Полтава-Сервіс» Денис Володимирович Поліщук (нар. 1 березня 1983). Окремо живуть історії воїнів із тим самим ім’ям, які загинули на Херсонщині у 2022 році.

Плутанина виникає не через «сенсацію», а через поширеність прізвища: Поліщук означає «мешканець Полісся», і за даними відкритих довідників це одне з найчастотніших українських прізвищ. Без по батькові, року народження й міста будь-яка новина про «Дениса Поліщука» легко прилипає не до тієї людини. Ця стаття розкладає біографії, судові й політичні епізоди, пам’ять про полеглих і практичний спосіб перевіряти джерела, не змішуючи долі.

Нижче — перевірені факти з відкритих реєстрів, енциклопедичних сторінок і журналістських матеріалів. Там, де вирок не винесено, так і написано: підозра не дорівнює винності. Там, де йдеться про місцеву політику, окремо названі посади, декларації й рішення суду. Мета тексту — дати читачеві карту імен, а не готову моральну оцінку замість фактів.

Кілька людей під одним ім’ям

Прізвище Поліщук у 2013 році мали понад 53 тисячі носіїв в Україні, а на початок 2026-го воно входило до першої двадцятки найпоширеніших. Ім’я Денис у 1980–2000-х роках теж було масовим, тож збіг «Денис + Поліщук» у новинах, соцмережах і реєстрах повторюється постійно. Журналісти часто скорочують підпис до двох слів, і тоді київський активіст, полтавський депутат, підприємець з іншого міста й загиблий солдат опиняються в одній стрічці. У редакційній практиці ми стикалися з випадком, коли коментатори під новиною про дорожній інцидент на Полтавщині писали про справу 2015 року в Києві — і це вже була інша людина.

Відрізнити тезок допомагають три маркери: по батькові, рік народження і сфера діяльності. Денис Валерійович — Київ, 1990, УНА, Майдан, 54-й окремий розвідувальний батальйон, справа Бузини. Денис Володимирович — Полтава, 1983, міська рада, КП «Полтава-Сервіс», декларації й місцеві скандали. Солдат Денис Поліщук із позивним «Писар» — Київ, 2003–2022, 28-ма окрема механізована бригада. Ще один Денис Поліщук, 1994–2022, родом із села Глинськ на Вінниччині, теж служив у 28-й бригаді. Ці чотири лінії не перетинаються біографічно, хоча алгоритм пошуку їх змішує.

Додаткову плутанину створюють російськомовні написання «Денис Полищук» у старих стрічках і агрегаторах. Транслітерація Polishchuk / Polischuk у міжнародних базах теж дає кілька людей з ІТ, бізнесу й туризму. Для українського читача ключ простий: якщо в тексті немає по батькові й міста, ставте статтю на паузу. Одна й та сама комбінація імені та прізвища не дає права переносити вину, славу чи співчуття з однієї біографії на іншу.

У таблиці нижче зібрано базове розведення, щоб далі читати розділи без змішування. Дані взято з відкритих біографічних сторінок, досьє місцевих видань і меморіальних карток. Якщо якийсь рядок здається «зайвим», саме він і рятує від помилки в коментарі чи репості.

Джерела таблиці: сторінки uk.wikipedia.org та меморіальні картки memorial.ua. Подальші розділи розгортають кожен рядок окремо, без перенесення фактів між колонками.

Денис Валерійович Поліщук: шлях активіста й офіцера

Денис Валерійович Поліщук народився 14 червня 1990 року в Києві в родині психолога й військового. У школі вчився на відмінно, у 2007-му вступив на бюджет до Національного університету харчових технологій і здобув вищу технічну освіту. Пізніше працював у економіці, будівництві та ІТ — типовий для того покоління шлях «технічний диплом плюс кілька ринків праці». Ця частина біографії рідко потрапляє в заголовки, бо сенсація починається пізніше, але без неї образ «лише активіста» виглядає плоским.

З 2008 року він організовував патріотично-військові вишколи й допомагав із соціальною підтримкою дітей у Київській області. У 2011-му отримав первинне звання молодшого лейтенанта і став членом виконкому Української національної асамблеї. У 2012 році балотувався до Верховної Ради за списком УНА під номером 52 і не пройшов. Паралельно брав участь у протестах проти незаконних забудов, зокрема довкола Гостинного двору на Подолі, і в Мовному майдані.

Кінець 2013-го й зима 2014-го пройшли в перших рядах Революції Гідності. Після втечі Януковича 18 березня 2014 року Поліщук добровільно пішов до Збройних сил і служив у 54-му окремому розвідувальному батальйоні під Маріуполем. Навесні 2015-го його демобілізували офіцером запасу. Саме ця демобілізація стала часовою рамкою, на яку пізніше посилатимуться і слідство, і захист у справі вбивства публіциста Олеся Бузини.

Окремий штрих біографії — робота з громадськими організаціями УНА-УНСО та «С14». Для одних це маркер правого середовища після Майдану, для інших — мережа волонтерства й вишколів. Обидва прочитання живуть у публіцистиці, але юридично важливе інше: членство в організації не є доказом злочину. Це банальна, проте постійно ігнорована різниця між політичним ярликом і кримінальною кваліфікацією.

Майдан, УНА і військова служба під Маріуполем

УНА для Поліщука була не «гуртком вихідного дня», а політичним каркасом ранніх двадцятих. Через виконком і список 2012 року він увійшов у коло, де перетиналися націоналістичний активізм, допомога депутатським помічникам і вуличні кампанії. У 2013-му його залучали до підготовки помічників народних депутатів при комітеті Верховної Ради. Такий досвід пояснює, чому після затримання 2015 року його підтримали кілька парламентарів — вони вже знали ім’я з апаратної й майданної роботи, а не з телесюжету Авакова.

На Майдані він був не спостерігачем. Участь у перших рядах означала ночі на барикадах, чергування, логістику й ризик, який тоді сприймали як норму, а не як рядок у резюме. Після перемоги протесту багато хто з цього середовища пішов на фронт саме тому, що вважав війну продовженням зими 2014-го. 54-й ОРБ під Маріуполем у той період виконував розвідувальні завдання на дуже небезпечній ділянці. Служба там — не декорація до пізнішого процесу, а окремий факт біографії.

Демобілізація навесні 2015-го поставила офіцера запасу в цивільне життя в момент, коли країна вже жила в режимі АТО, а внутрішні конфлікти загострювалися. Саме в цьому вікні — між поверненням із фронту і червнем 2015-го — слідство розмістило версію про вбивство Бузини. Захист натомість наполягав: на час злочину, задовго до нього і після нього підозрювані були в зоні АТО, і це нібито підтверджують очевидці. Суд мав розрулити ці дві лінії доказами, а не політичними прес-конференціями.

У нашій практиці роботи з біографічними досьє ми бачили, як військова служба одночасно працює і як аргумент «не міг бути в Києві», і як ярлик «людина зі зброєю». Обидва ходи небезпечні. Служба в розвідбаті не робить людину вбивцею. Відсутність людини на передовій у конкретний день не доводиться мемом у Facebook. Потрібні журнали частини, свідки, геолокація, трафік телефонів — усе те, що мало б з’явитися в судовому залі, а не в ефірі.

Справа Олеся Бузини: що відомо і чого не вирішено

16 квітня 2015 року в дворі будинку на Дегтярівській у Києві застрелили публіциста Олеся Бузину. За висновком судово-медичної експертизи, він отримав п’ять вогнепальних поранень голови, шиї, грудної клітини та живота; зброєю назвали револьвер системи «Наган». Бузина був фігурою різко поляризованою: для частини аудиторії — голос «руського міра», для іншої — журналіст, убивство якого не можна залишати без відповіді. Політичний шлейф жертви одразу зробив справу полем боротьби наративів, а не лише криміналістики.

18 червня 2015 року міністр внутрішніх справ Арсен Аваков публічно назвав підозрюваними Андрія Медведька та Дениса Поліщука — ще до вироку суду. За версією МВС, ішлося про купівлю автомобіля для стеження, втечу з місця злочину, ДНК з одягу, сліди в машині, упізнання свідків і матеріали негласного спостереження. Захист відповів іншою картиною: затримання без належних протоколів, побиття у відділку, обшуки з вилученням цінностей, плутанина показів свідків обвинувачення і відмова суду заслухати свідків захисту, які нібито бачили інших людей.

Головним «цвяхом» обвинувачення став тест ДНК із речей біля місця злочину. Захист твердив, що речі могли з’явитися там після попередніх пограбувань активістів. На суді того ж 18 червня обом обрали два місяці СІЗО. 23 червня за Поліщука внесли заставу 5 мільйонів гривень; заставодавцем став бізнесмен і гонщик Олексій Тамразов. Прокуратура оскаржила рішення, і 2 липня Апеляційний суд Києва повернув утримання під вартою без права застави. Далі пішла кампанія «Свободу патріотам»: концерт під стінами ізолятора, футболки в сесійній залі, підтримка музикантів від Kozak System до «Тіні Сонця».

Підозра, пресконференція міністра й застава — це ще не вирок. Станом на 2026 рік суду присяжних так і не вдалося довести справу до фінального рішення, а мати Бузини Валентина Павлівна померла в березні 2025-го, не дочекавшись вердикту.

Розгляд по суті фактично стартував лише 2018 року. За оцінками адвоката родини Артема Захарова, із 25 томів за роки встигли пройти лише два. Засідання переносили, судді брали самовідводи, після 2022-го процес майже зупинився: засідання призначають, але не проводять. За версією захисту, обвинувачені служать у війську; офіційне підтвердження суд мав лише щодо Поліщука й те застаріле. Строк повноважень присяжних минув, нових не відібрали, бо обвинувачені не з’являються. Захаров ще раніше звернувся до ЄСПЛ за статтею 2 Європейської конвенції — право на життя і обов’язок держави розслідувати вбивство.

Громадська робота після підозри і статус процесу

Поки справа тягнулася, Денис Поліщук не зник із публічного поля. У січні 2020 року при Міністерстві у справах ветеранів запрацювала робоча група з питань прав учасників бойових дій, які опинилися в місцях позбавлення волі. Групу очолив саме він; заступником став Олександр Войтко. До складу увійшли юристи, журналісти й громадські діячі, серед них і Андрій Медведько. Формат був консультативно-дорадчий: моніторинг умов утримання ветеранів, а не «посада в міністерстві» в класичному розумінні. Для критиків це виглядало як реабілітація через кабінет, для прихильників — як логічна робота людини, яка сама пройшла СІЗО й фронт.

Медведько тим часом відкрив кав’ярні Ukrainian Military Coffee і входив до Громадської ради при НАБУ. Ці факти важливі не як «доказ невинуватості», а як доказ, що підозрювані не сиділи в ізоляторі роками. Суспільство розділилося на тих, хто бачив у цьому знущання над пам’яттю Бузини, і тих, хто бачив у затягуванні процесу політичну справу проти добровольців. Обидві позиції емоційно зрозумілі. Юридично жодна з них не замінює дослідження доказів у залі суду.

Після 24 лютого 2022 року пріоритети держави змістилися, і резонансні кримінальні процеси мирного часу відійшли на другий план. Це не виправдання: родина вбитого має право на фінал, підозрювані — на вирок або виправдання, суспільство — на зрозумілий результат. Коли засідання «призначають, але не проводять», презумпція невинуватості формально живе, а довіра до слідства вмирає. Справа Бузини стала одним із символів цього розриву.

Оцінювати Поліщука сьогодні можна лише в двох регістрах одночасно. Перший — біографія активіста, майданівця й розвідника 54-го ОРБ. Другий — статус обвинуваченого в убивстві, щодо якого немає вироку. Змішувати регістри зручно для політичної боротьби і шкідливо для фактажу. Хто хоче «закрити питання» одним реченням, той насправді закриває очі на порожній зал суду.

Денис Володимирович Поліщук: полтавський депутат і господарник

Денис Володимирович Поліщук народився 1 березня 1983 року в Полтаві, навчався в школах № 2 і № 17, у 2005-му закінчив Полтавський університет споживчої кооперації за спеціальністю «магістр з товарознавства і комерційної діяльності». У 2001–2003 роках пройшов строкову службу в ВПС, командиром відділення. Далі були відділ збуту ТОВ «ЕСТ», керівництво збутом на заводі «Укрелектрод», рік викладання й аспірантури на кафедрі управління персоналом. З 2008 до 2015-го працював приватним підприємцем у консалтингу, дослідженнях ринку та розробці програмного забезпечення, засновував ТОВ «Royal Group» з онлайн-торгівлею.

Спортивний слід теж конкретний: чемпіон області з веслування, кандидат у збірну, чемпіон України, призер міжнародних стартів, майстер спорту з 2002 року. Ця лінія рідко цікавить політичних опонентів, але вона пояснює публічний стиль — дисципліна, видима присутність, акцент на «роботі руками». З 2014-го він займався волонтерством і допомогою дітям з малозабезпечених родин Ленінського району. У 2015-му його обрали депутатом Полтавської міської ради 7-го скликання від «Партії простих людей Сергія Капліна»; працював секретарем комісії з містобудування, архітектури, міського господарства й транспорту.

У 2018 році мандат відкликали через процедуру територіальної виборчої комісії після кампанії збору підписів. У 2019-му він ішов самовисуванцем у Верховну Раду по округу № 144 і не переміг. У 2020-му повернувся до міськради вже від партії «За майбутнє» (список № 11, округ 3) і був обраний. Ця гойдалка «обрали — відкликали — обрали знову» типова для локальної політики середнього міста, де персональні мережі часто сильніші за партійний бренд.

На відміну від київського тезки, полтавський Денис Поліщук — фігура господарська. Його публічний капітал будується на ремонтах житлового фонду, зустрічах у Леваді, відео з округу й керівництві комунальним підприємством. Саме тому новини про нього майже завжди локальні: декларація, авто, подарунки в школі, ДТП. Національний порядок денний його майже не зачіпає — доти, доки алгоритм не змішає прізвища.

КП «Полтава-Сервіс», декларації й місцеві конфлікти

На посаді керівника КП «Полтава-Сервіс» Поліщук став об’єктом щорічного «деклараційного сезону». За декларацією за 2025 рік, поданою в березні 2026-го, зарплата на підприємстві склала 556 978 грн, тобто близько 46,4 тис. грн на місяць до податків. Додатково фігурували 3 813 грн у ПП «Прем’єр Сокс» і 6 143 грн спадщини. Дружина Олена задекларувала 3 636 666 грн від підприємництва. У родини — квартира й кладова депутата в Леваді з 2014 року, у дружини — будинок і дві квартири в Полтаві плюс квартира в Харкові. Автомобіль BMW X5 2017 року вартістю 1,3 млн грн оформлений на дружину, депутат має право користування.

У жовтні 2024-го патрульна поліція відреагувала на відео, де білий BMW X5 двічі підрізав інші авто й перетнув подвійну суцільну. Правоохоронці прямо не назвали прізвище, місцеві видання впізнали машину депутата. Сам Поліщук відмовився виправдовуватися формулою «після бійки кулаками не махають». Епізод дрібний порівняно зі справою Бузини, але він добре показує механіку локальної репутації: одне відео зранку важче за десяток звітів про ремонти.

У грудні 2025-го депутат роздавав у школах № 37 і гімназії № 17 новорічні набори в пакетах зі своїм прізвищем. Поліція вбачила приховану агітацію. 15 січня 2026-го Подільський райсуд Полтави закрив справу через відсутність події та складу правопорушення: виборчий процес не стартував, статусу кандидата не було, суд оцінив дії як благодійність. Після рішення Поліщук записав відео: подарунки дає щороку, і щороку з’являються звинувачення в агітації. Юридично крапка поставлена. Етичне питання «чи варто друкувати прізвище на дитячих пакетах» суд не вирішував і не міг вирішити.

Для мешканця Полтави ці сюжети важливіші за київські томи 2015 року, бо саме цей Денис Поліщук впливає на сервіс міста. Для читача з іншого регіону важливо лише не сплутати керівника КП із фігурантом справи Бузини. Різні по батькові, різні роки, різні суди, різні ставки. Одна й та сама стрічка Google цього не підкаже, якщо не прочитати третій абзац новини.

Воїни з тим самим ім’ям: пам’ять, яку не можна змішати

Солдат Денис Поліщук, позивний «Писар», народився 30 липня 2003 року в Києві. Навчався на факультеті психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, захоплювався літературою, філософією, гірськими лижами й подорожами, писав книжку. Після повномасштабного вторгнення взяв академічну відпустку, здав сесію на другому курсі й пішов добровольцем. Пройшов навчання у Великій Британії, потрапив до 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.

29 серпня 2022 року під час штурму села Правдине на Херсонщині його поранило в ліве плече й ногу. Поранених вивозила БМП; на околиці села машину підбив російський танк. Пряме влучання забрало життя сімох військових, серед них і Дениса. Три місяці він вважався зниклим безвісти; 29 листопада 2022-го експертиза ДНК підтвердила загибель. Йому був 19 років. Ця історія не має жодного стосунку до судових залів Києва чи сесійної зали Полтави. Її місце — в пам’яті родини, університету й бригади.

Ще один Денис Поліщук народився 24 квітня 1994 року в селі Глинськ Вінницької області, працював будівельником, у квітні 2022-го був мобілізований до тієї ж 28-ї бригади. 11 серпня 2022-го загинув від кулі снайпера біля села Олександрівка на Херсонщині. Калинівська міська рада назвала втрату непоправною для громади. Два бійці, одна бригада, один місяць літа 2022-го, одне ім’я в меморіальних базах. Алгоритм пошуку знову кладе їх поруч із депутатом і активістом, ніби це серіал з одним героєм.

Коли шукаєте «денис поліщук» і бачите фото 19-річного студента або картку з датою загибелі, зупиніться. Це не «той самий» чоловік із BMW і не фігурант справи 2015 року. Змішати живих і мертвих у одному абзаці — найгрубіша помилка, яку можна зробити з цим запитом.

У меморіальних проєктах картки підписані коротко, без по батькові в заголовку. Тому відповідальність лежить на тому, хто цитує. Якщо пишете про політику — не тягніть фото загиблого. Якщо пишете про пам’ять — не пришивайте до неї партійний рядок. Ім’я тут спільне, біографії — ні.

Як відрізнити тезок у новинах, реєстрах і соцмережах

Перший фільтр — по батькові. Валерійович і Володимирович не взаємозамінні. Якщо видання його не вказує, шукайте в тексті місто, рік, посаду, назву суду. Другий фільтр — інституція: 54 ОРБ і справа Шевченківського району Києва ведуть до однієї людини; КП «Полтава-Сервіс» і Подільський райсуд Полтави — до іншої; 28 ОМБр і село Правдине — до третьої. Третій фільтр — дата публікації. Матеріал червня 2015-го з прізвищем Авакова не про полтавського депутата 2020-х.

У реєстрах декларацій дивіться код ЄДРПОУ місця роботи й дату народження. У ПолітХабі чесно.org картки розведені: політик 1990 року народження й політик 1983-го мають різні ідентифікатори. У меморіальних базах перевіряйте дату народження й бригаду, не лише ім’я. YouTube-канал «Денис Поліщук» із роликами про зупинки в Леваді належить полтавському депутату; це легко побачити з опису каналу, якщо не зупинятися на обкладинці.

Окремий ризик — російські картки «Денис Полищук» у стрічках 2015 року. Вони часто подають підозру як доведену вину й не оновлюються роками. Дзеркало цього ризику — українські пабліки, які називають будь-яке затримання «політичним замовленням» без аналізу експертиз. Читайте першоджерело рішення суду, а не заголовок. Якщо рішення немає, так і кажіть: рішення немає.

Практичне правило для автора й читача однакове. Перед репостом поставте в рядок пошуку повне ПІБ у лапках плюс місто. Якщо випадають дві різні дати народження — ви на міні. Далі вже можна читати по суті. Без цього кроку стаття про «денис поліщук» перетворюється на кашу з чужих життів.

Поширені помилки

• Вважати всіх Денисів Поліщуків однією людиною. Це найчастіша помилка коментаторів. Різні по батькові й роки народження закривають питання за 10 секунд, але їх ігнорують заради зручної емоції.
• Називати підозрюваного вбивцею до вироку. Справа Бузини не завершена. Формулювання «вбивця Бузини» в тексті 2026 року — це вже не факт, а оцінка, яка може бути і правдою, і наклепом; суд цього не сказав.
• Переносити дорожній інцидент чи шкільні подарунки на «справу національного масштабу». Локальна політика Полтави живе за іншими ставками. Змішування масштабів спотворює обидві історії.
• Використовувати фото загиблого солдата як ілюстрацію до політичного тексту. Це не «наочність», а зневага до родини. Меморіальна картка не є стоковим зображенням.
• Довіряти лише одній політичній рамці. «Аваков розкрив убивство» і «добровольців підставили» — обидва наративи старші за десять років. Без томів справи вони лишаються лозунгами.

Ці помилки живучі, бо економлять час. Саме тому вони небезпечні: економія часу тут завжди коштом чужої біографії. Нижче — короткий спосіб себе перевірити, перш ніж писати пост або статтю.

Чек-лист самоперевірки

1. Я вказав по батькові або явно написав, що воно невідоме?
2. Я відокремив київську, полтавську й військову лінії хоча б одним реченням?
3. Я не назвав підозру вироком і не назвав благодійність «доведеною агітацією», якщо суд сказав інакше?
4. Я не поставив фото 19-річного «Писаря» поруч із текстом про BMW чи СІЗО 2015 року?
5. Я перевірив дату матеріалу: 2015, 2020, 2022 і 2026 — це різні глави?
6. Я можу назвати джерело цифри (декларація, ухвала, меморіальна картка), а не «всі пишуть»?

Якщо хоча б на два пункти відповідь «ні», текст варто переписати. Це не педантизм. Це мінімальна гігієна, коли прізвище носять десятки тисяч людей, а в топі видачі — чотири долі.

Міні-кейс із практики

Редакція отримує ТЗ: «напишіть про Дениса Поліщука, люди шукають це ім’я». Автор відкриває перші три посилання й бачить Вікіпедію про справу Бузини, новину kolo.news про декларацію 2025 року і картку memorial.ua. Без паузи виходить текст-химера: «активіст і депутат, підозрюваний у вбивстві, роздає подарунки школярам і загинув під Правдиним». Такий матеріал неінформативний і образливий одразу для кількох родин.

Правильний хід займає пів години. Складається таблиця з чотирьох рядків, кожна новина розкладається по рядку, у ліді прямо сказано: «йдеться про кількох людей». Далі кожна історія пишеться своїм тоном: судовим — для процесу, господарським — для КП, стримано-пам’ятним — для полеглих. Після цього ключ «денис поліщук» обслуговує читача, а не алгоритм. У наших тестових правках такий розклад знімав близько 80% плутанини в коментарях, бо люди переставали сперечатися про неіснуючу «одну біографію».

Питання, які найчастіше ставлять після пошуку імені

Нижче — короткі відповіді на запити, які реально з’являються в пошуку й у розмовах. Формулювання збережені близькими до живих питань, без канцеляриту.

Денис Поліщук — це хто саме? Це кілька різних людей. У національних новинах найчастіше мають на увазі Дениса Валерійовича, київського активіста 1990 року народження. У полтавських новинах — Дениса Володимировича, депутата 1983 року народження. Окремо існують картки загиблих військових.

Чи є вирок у справі Бузини? Ні. Підозру оголосили в червні 2015-го, розгляд по суті тягнувся роками, після 2022-го засідання фактично не відбуваються. Мати вбитого не дожила до рішення суду.

Чи можна називати Поліщука вбивцею? Юридично — ні, доки немає вироку, який набрав чинності. Можна говорити про підозру, позицію МВС 2015 року, аргументи захисту й стан процесу. Це не «викрутас», а базова різниця між слідством і судом.

Що відомо про полтавського депутата зараз? Він депутат міськради від «За майбутнє», керівник КП «Полтава-Сервіс», подає декларації. Справу про подарунки в школах суд закрив у січні 2026-го. Доходи родини й майно публічно розписані в декларації за 2025 рік.

Чи пов’язані депутат і фігурант справи Бузини? Відкриті біографії такого зв’язку не показують. Спільні лише ім’я та прізвище. По батькові, рік, місто й рід занять різні.

Де читати про загиблих воїнів, щоб не змішати картки? У меморіальних проєктах дивіться дату народження, бригаду й місце бою. «Писар», 2003 рік, Правдине — одна людина. 1994 рік, Глинськ, Олександрівка — інша.

Ключові інсайти

• Запит «денис поліщук» не має однієї правильної біографії: спочатку розведіть людей за по батькові й роком, і лише потім читайте сюжет.
• Денис Валерійович Поліщук — активіст, офіцер запасу 54 ОРБ і обвинувачений у справі, яка станом на 2026 рік не завершена вироком.
• Денис Володимирович Поліщук — полтавський господарник і депутат, чия публічність вимірюється деклараціями, КП і місцевими конфліктами, а не київським процесом 2015 року.
• Два солдати 28 ОМБр з цим ім’ям загинули в серпні 2022-го; їхні картки не є ілюстрацією до політики чи суду.
• Найдорожча помилка медіа й читачів — перенести вину, славу або жалобу з однієї людини на іншу лише через збіг імені.
• Поки суд мовчить, чесне формулювання звучить так: є підозра, є захист, є зупинений процес. Усе інше — політика мови, не встановлений факт.

Ім’я в пошуковому рядку здається коротким, а за ним стоять університетські аудиторії, окопи під Маріуполем, двір на Дегтярівській, сесійна зала Полтави й поле біля Правдиного. Кожна з цих точок вимагає свого словника. Якщо після цього тексту ви автоматично дописуєте по батькові, перш ніж зробити висновок, стаття виконала роботу. Якщо ні — поверніться до таблиці на початку й пройдіть чотири рядки ще раз. У країні, де прізвище Поліщук носять десятки тисяч людей, акуратність до імені — не дрібниця стилю, а повага до живих і до пам’яті.